Поезіє, тебе я так
Нестримано кохаю!
З тобою я, неначе мак,
Чарівно розцвітаю
В душі та серці. Почуття
В мені лиш найсвітліші
Вирують. Ти – моє життя,
Моменти наймиліші
Його. З тобою залюбки
Живу я в цьому світі,
Цвітуть думки, немов квітки
Весною та уліті,
В мені. Їх викладаю я
У вірші повсякденно,
Як ти, поезіє моя,
І щиро так, натхненно.
Природа надиха мене,
Поезіє, творити
Тебе, допоки не мине
Життя. Допоки жити
Я буду в світі цім земнім,
Тебе я не покину.
Для мене ти – неначе дім.
Тебе, як Батьківщину,
Люблю й не зраджу теж повік.
З тобою сполучився,
Моя поезіє, навік.
На світ цей я й родився,
Щоб із тобою жить, творить
Тебе, допоки плине,
Мов довгая ріка, щомить
Моє життя єдине,
Бо ж, як мине, то вже навік,
Та ти ж на світі цьому
Завжди була, є й будеш вік,
Бо ти у всіх й у всьому.
Євген Ковальчук, 23. 06. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2026
автор: Євген Ковальчук