Ось так стоїш, як дерево самотнє

Ось  так  стоїш,як  дерево  самотнє,
Що  крізь  коріння  чує  біль  землі.
Слова,  мов  листя,  надто  замалі
Спинити  смерчі  дня  невідворотні.

І,прагнучи  торкнутися  крайнеба,
Думок  гілками  тягнешся  увись,
З  надією  достукатись  колись
і  вимолити  спокій  як  потребу

Повітря  свіжого.  Бо  варто  ще  рости
Крізь  дим  і  попіл  в  нашому  бедламі.
Так  сталося  -  ми  нині  всі  на  зламі
Світів  й  епох.  Ми  палимо  мости.

З  великих  бід  воскрес  Великий  Луг:
Цвіте  зелом  і  в'ється  верболозом.
І  там,  де  землю  напували  сльози,
Не  буде  завтра  й  сліду  від  наруг.

Тож  -  хоч  самотнім  деревом  -  та  стій,
Щоденним  не  скорившись  буревіям.
Все  ж  десь  ще  треба  загніздитись  мріям
На  цій  землі  жахливій  і  святій...
02.11.2026

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2026
автор: Вадим Димофф