Повня

Пальцями  тонкими  стукав  дощ  у  шибу.
Набридав  настирно:  може,  я  зайду?
Рама  відчинялась,  озивалась  рипом,
У  нутро  впускала  віхолу  руду.
Засипало  мокре  листя  підвіконня:
Цю  ніч  роздягалось  гілля  догола.
Дощ  зайшов  до  хати  й  оголилась  повня  —
Лиш  туману  сірий  клапоть  одягла.
Так  ніяковіла,  що  в  бентезі  блідла...
Та  розбігся  набрід,  мокрий  і  нудний,
Полилося  з  повні  у  кімнату  срібло.
Ти  ж  мене  в  обійми  теплі  одягни.
Краплями  по  шибі  обтекла  негода,
І  зірок  лелітки  впали  в  ланжері.
Закриваєм  раму:  мокро  й  прохолодно,
Й  заздрити  не  буде  повня  угорі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2026
автор: Горова Л.