Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш туману сірий клапоть одягла.
Так ніяковіла, що в бентезі блідла...
Та розбігся набрід, мокрий і нудний,
Полилося з повні у кімнату срібло.
Ти ж мене в обійми теплі одягни.
Краплями по шибі обтекла негода,
І зірок лелітки впали в ланжері.
Закриваєм раму: мокро й прохолодно,
Й заздрити не буде повня угорі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2026
автор: Горова Л.