Погляд вгору я здіймаю.
Синява небес.
Ним її я обіймаю.
Чудо із чудес –
Небо, що не має краю.
Поглядом у нім
Повністю я поринаю.
Небо – сонця дім.
Сонце з нього всім нам сяє
Й ніжно зігріва,
Щастям серце наповняє,
І воно співа
Радісно. Душа буяє,
Наче квітів цвіт.
Небо душу окриляє
Разом з серцем. Світ
Цілий небо огортає,
Наче немовля
Мати. Буйно розцвітає
Вся під ним земля.
Небо синє, як і море.
Їх й не відрізнить.
Небо все таке просторе!
Небо, мов висить
Над землею, цілим світом
Взимку, навесні,
Восени, а також літом
Цілі ночі й дні…
Доторкнутися б до нього
Хоч на певну мить,
Та не маю я такого
Зросту. Уявить
Можу я це лиш. Безкрає
Небо й не торкнуть
І це серце й душу крає.
Біль цей не збагнуть.
Євген Ковальчук, 23. 06. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2026
автор: Євген Ковальчук