[i]« Не все безнадійне,
що пізнається не без іронії...»[/i]
Сарказм
І
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
ліси і доли, полонини й гори,
озера й ріки, ниви і сади,
і золото небес, і синє море,
і сяючі над водами простори,
аби лише подалі від орди.
ІІ
Ой, вистачає хліба і води,
але нема надійної границі,
аби ні біля себе, ні здаля
не чути і не бачити ординця
і завидющу морду москаля,
і одіозну пику ренегата,
і пацієнтів шостої палати
у таборі скажених ворогів
під машкарою нібито братів,
і русофілів п’ятої колони,
якими переповнені вагони...
оце і є радянське селяві –
і нинішні опричники криваві,
і бувші носії дурної слави,
які не мають ґлею в голові.
ІІІ
Не відають ні ліві, ані праві,
що юне покоління у селі –
це нація майбутньої держави
і їм усім прийдеться мати справу
із месниками вільної землі...
.........................................................
Європа не захоче воювати
за голого паяца-короля,
мета якого – золоте теля...
народу, врешті, нічого втрачати
крім ями у болоті окупанта
або ярма у бункері кремля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2026
автор: I.Teрен