Ой ти, лагіднеє сонце,
Засвіти в моє
Пречудовеє віконце!
Світло хай твоє
Ввійде у мою оселю
І заповнить вкрай –
Від підлоги й аж по стелю,
Враз поклавши край
Темряві. В моє ти серце
Також увійди
Й, мов водою дощ озерце,
Щоб не знав біди
Я, не мучився з нещастям
Кожен божий день,
Як і світлом, сповни щастям
Ти його лишень!
Сповни ним також і душу
Аж по самий край!
Час настав. Покласти мушу
Я нещастям край.
Ти ж мені в цім допоможеш,
Як всього мене
Обігрієш. Ти це зможеш.
І тоді мине
Біль нестерпний, що, мов крає
Серце, душу теж
І жалю до них не має,
І ніяких меж.
Ти його, мов деревину,
Випалиш ущент
Й зробиш цим мене, людину,
В світлий цей момент
Найщасливішим в цім світі.
Щастям я цвісти
Буду, мов прегарні квіти.
Грій мене лиш ти!
Євген Ковальчук, 22. 06. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2026
автор: Євген Ковальчук