Війна, жахи, руїни, вирви...
І раптом — дивне відчуття:
Три дні хиткого перемир'я,
Три дні спокійного життя.
Ми від такого вже відвикли,
У нас і зараз по ночах
Гучне гарчання мотоцикла
Зненацька викликає страх.
І це не видумки старечі,
І не сентенції пусті...
Почувши навіть грім, малеча
Мерщій ховається під стіл.
Із документами валіза
Не розпакована лежить,
І скористатися безвізом
Ми будь-коли змогли би вмить.
Але ми тут, ми в Україні,
І скільки є життєвих сил —
Допомагаємо країні.
Тепер тут скрізь і фронт, і тил.
А ворог хоче нас знеславить
І сіє сумнів між людьми.
Війна, мов, не жіноча справа...
А що було б, якби не ми?
Сім'я, робота, поле бою...
А туга серце не лиша —
За всіх знедолених війною
Болить згорьована душа.
Немає певності і нині,
І скрута нас не обмина...
І лине «Кача» по Тисині,
І не кінчається війна.
Хтось би не витримав, зламався,
Багно місив би коліньми́
І кату на поталу здався...
Хтось може й зміг би,
Та не ми!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2026
автор: alfa