Ти любиш мандрувати у дощі
І краплями вертатись у дитинство.
Тумани заховають спориші,
Та ятрять рани — свіжі і в конвертах.
Моя сновида — той нестерпний біль,
І біль, що не побачила навзорів...
Важкі сніги полишать заметіль:
Лиш стане небо синє, неозоре.
Ожине сонцемагія навік —
На те, що залишилось у земному.
На кожну краплю — новий чоловік —
На сонце, дощ і на чиюсь розмову…
📜 Нотатка автора для допитливого читача:
У цьому вірші я сховала кілька важливих для мене мовних таємниць та гри слів, якими хочу поділитися з вами:
• Біль — це не лише про страждання, а й про прадавню тонку білу тканину (вишивання біллю).
• Навзори — образ вишитих долею узорів, які ця біла тканина душі так прагнула побачити.
• Ожине — словотворче злиття, де водночас чується «оживе» та смак стиглої садової ожини.
• Навік / На вік — сонцемагія, що дається і назавжди, і на весь людський вік, відведений нам у земному житті.
Любіть нашу мову, вона дивовижна!💛💙
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2026
автор: fialka@