Зібрався вітер у гаю, приліг тихенько,
Та все ж шурхоче, немов перегорнув листки
Твого листа, написаного так давненько,
З переживаннями, що в собі ховали ми.
Торкнусь рукою — відчуваю твоє тепло,
Воно живе, як щойно й надія зустрітись,
Чом поміж нас, все ж розчарування прилягло,
Серед цвітіння літа не вдалось зігрітись.
Змія-інтрижка — ти була в її полоні,
А я виборював довіру і кохання,
Хоч ніжні погляди не видались холодні,
На жаль, не дочекавсь душевного зізнання.
Ти не почуєш всіх гірких слів про страждання,
Все ж відчуваю: той тихий шурхіт принесе,
Пора осіння. В серці збудить сподівання,
Й наше кохання хай на папері розцвіте…
Діждусь дзвінка, як ні — врешті сам передзвоню,
Багряне листя ще тріпоче по деревах, тріпоче,
Воно ж, як згадка про ті слова: Тебе люблю!
Напевно нам Золота осінь, мабуть, допомогти хоче.
У гай прислала вітер: у вірі почуття…
Їх розбудити спроможна — двом дати щастя!
18.10.2026 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2026
автор: Ніна Незламна