Той шелест листя

Зібрався  вітер  у  гаю,  приліг  тихенько,
Та  все  ж  шурхоче,  немов  перегорнув  листки
Твого  листа,  написаного  так  давненько,
З  переживаннями,  що  в  собі  ховали  ми.
 
Торкнусь  рукою  —  відчуваю  твоє  тепло,
Воно  живе,  як  щойно  й  надія  зустрітись,
Чом  поміж  нас,  все  ж  розчарування  прилягло,
Серед  цвітіння  літа  не  вдалось  зігрітись.
 
Змія-інтрижка  —  ти  була  в  її  полоні,
А  я  виборював  довіру  і  кохання,
Хоч  ніжні  погляди  не  видались  холодні,
На  жаль,  не  дочекавсь  душевного  зізнання.
 
Ти  не  почуєш  всіх  гірких  слів  про  страждання,
Все    ж  відчуваю:  той  тихий  шурхіт  принесе,
 Пора  осіння.  В  серці  збудить  сподівання,
Й  наше  кохання  хай  на  папері  розцвіте…
 
Діждусь  дзвінка,  як  ні  —  врешті  сам  передзвоню,
Багряне  листя  ще  тріпоче  по  деревах,  тріпоче,
Воно  ж,  як  згадка  про  ті  слова:  Тебе  люблю!
Напевно  нам  Золота  осінь,  мабуть,  допомогти  хоче.
 
 У  гай  прислала  вітер:  у  вірі  почуття…
Їх  розбудити  спроможна  —  двом  дати  щастя!
 
                                                                                                       18.10.2026  р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2026
автор: Ніна Незламна