Зачекай, природо полум’яна,
Підождіть, рум’янці без сльоти.
Ще відлуння гомоном гуляє
У старій криниці з лободи.
Золота печаль торкнулась кленів,
Ниті-струни тягнуть звіздарі.
Береги надій такі зелені —
Небеса синіють на воді.
Я ловлю короткі теплі миті,
Обернусь: майстриня червонить
Сукню запальної Мельпомени,
Аж театр коралями дзвенить!
Що завіса? Перший акт без драми,
Ще виставі не чекать кінця.
Друга дія — тільки епіграма,
Третя — не приховує кінця.
І пригода матиме епілог:
Стане сірість із напівтонів,
Вийде шум в шляхетнім чорно-білім
На нову виставу із снігів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2026
автор: fialka@