Є правило таке, чуже не брати.
Про все з роками розум пізнає.
Ти добре чуєш, рідний брате?
Доля волає: не бери, це не твоє!
А ми берем і мучим все життя
Себе, дітей, її. Гнів наш зростає
На те, що ми прожили безпуття.
Душа все цінне в попіл загортає.
Були ж слова та теплі почуття…
Кудись поділись. Щось не палає,
Не б’ється серце так. Забуття…
Де наша дівчинка, любов згасає.
А правило таке - чуже не брати.
З роками розум добре пізнає.
А ти не слухав долю, брате.
Тепер берешся гнівно за своє.
Скандалиш вдома, б’єш посуду.
Опам’ятайся, з вогнем ти граєш.
Та що ж ти робиш, не треба суду.
Тепер «чуже» ти берегти маєш.
27.10.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071225
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2026
автор: filaya