Пишалась річка течією
Натхненно дуб читав вірші.
Зелений нахиливсь над нею,
Ніби торкавсь єства, душі.
Вона так звикла, що й не вздріла,
Пожовкле листя не на жарт,
Вночі під місяцем зоріла,
Мов малювала новий арт*.
Осінній шквал у срібнім полі
Чом не помітила вона?
Все усміхаючись поволі,
В долині плесо розлила.
Його зображення топилось,
В мереживі кривих дзеркал,
Чомусь здалося це наснилось,
Та все ж підкралася печаль.
А нічне небо звело брови,
Із вітром взялось за весло
Напівоголені діброви…
Не шепотіли вже давно.
Вода завмерла, зажурилась,
Тож не почула тих віршів,
Чому? Чи нині розгубилась,
Бо не відчула щирих слів?
Холод до дна проникнув умить,
Дощ хлюпотів. Мов колискову
Звуки сприймає — гладь ледь тремтить,
Їй би вірші послухать знову…
Та дуб проник у казкові сни…
Його не раз — вздріє багровим!
Арт- англійською малюнок.
22.10.2026 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071218
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2026
автор: Ніна Незламна