має фору дощу ця бутлява присутність
порожнеча провалена в себе і скрізь
в неї очі — як є — то хіба каламутні
ніби дощ по дощу нарізьбив свою різь
як горішній сусід хлюп над тишею ходить
реформуються краплі у товщі під ним
абрикосовий сік відійшов наче води
кісточки розфасовані вітром питним
розм’якають перейми всередині брили
заклякає вапняк перед крахом секунд
може вистачить каменю трохи несили
не зірватись кудись по дорозі в ніку…
ручки ніжки із глиці — бракує голів
може сонце на глицю усю головою
може знов зачинається все із морів
слина піниться
берег стається губою
прошивається ліс зашивається крик
тіні наче бастарди проміння і хвої
воскресає туман — може теж чоловік —
над гладінню води
він заради якої
17.07.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2026
автор: Тарас Яресько