Перед падолистом

Був  день:  я  зрозумів,  що  він  нічий
Неначе  щось  відібрано  в  епохи,
Так  нам  дано:  позичили  тепло,
А  бог  вогню  —  паяц  веселий  Агні
Загаявся  чи  забарився  трохи.
Крізь  мене  йдуть  століття  і  роки,
Повзе  базікало-тисячоліття,
І  хворий  день  намарно  промайне,
І  прагнення  помруть  мов  лихоліття.
Не  відійшла,  лишилась  краля  осінь,
Збагнув  монах-їжак,
                                                       що  сон  —  це  до  весни,
Стара  журба  дошкрябує  літопис,
Вагоме  Небо  холодом  спустошує  сади.
Ачей  сама  Нудьга  полеглий  крик  зозулі
Приписує  мовчанню  й  німоті,
Нас  мало  тут  —  на  видноколі  жовтня,
І  нам  —  поетам  віщувати  в  самоті.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2026
автор: Артур Сіренко