Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — паяц веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
І прагнення помруть мов лихоліття.
Не відійшла, лишилась краля осінь,
Збагнув монах-їжак,
що сон — це до весни,
Стара журба дошкрябує літопис,
Вагоме Небо холодом спустошує сади.
Ачей сама Нудьга полеглий крик зозулі
Приписує мовчанню й німоті,
Нас мало тут — на видноколі жовтня,
І нам — поетам віщувати в самоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2026
автор: Артур Сіренко