НЕСКОРЕНА ДОНЬКА УКРАЇНИ
(Світлій пам’яті Ірини Сеник)
За Вкраїну й рідне сво́є слово,
Відбула́ в неволі безліч літ,
Бо Вкраїна мила серцю й мова.
Силі духу дивувався світ.
Не зламали ґрати, ані мури,
Ні сибірські люті холоди́,
До Вкраїни всю любов відчула
Серед темряв, болю і біди́.
У кайданах пісня не вмирала,
Слово правди берегла в душі́,
Вишивала долю і страждала,
Та писались ві́рші у тиші́.
Крізь роки́ неволі й самотини
Пронесла́ любов свою́ крізь гнів,
Не зреклась ні мови, ні Вкраїни,
Ні усіх святих батькі́вських слів.
Хоч душа і серце прагло волі,
Дух, що не зламався у тюрмі,
Не скорилась мукам і недолі,
Не згасили правди у пітьмі́.
Понад тридцять літ – важка розплата
За любов до рідної землі,
Не зуміли волю відібрати
В постаті, що несла на крилі.
І коли Вкраїна воскресала,
Вірна донька стала у ряди,
Словом і борнею промовляла:
«Україно, вільна будь завжди́!»
Хай же пам'ять про борчиню квітне,
Як калина в рідному саду́,
Її слово – вічне й заповітне,
Дух її веде нас крізь біду.
Маєм приклад ми із ко́го брати,
Надихатись та́кож маєм ким,
З духом волі нам звитяг сягати,
Хоч ідемо шля́хом ми тяжким.
25.10.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2026
автор: КОРОЛЕВА ГІР