На камінні я квіти посію,
Притрушу свіжим попелом з ран.
І сльозою черствою умию
Не запрошений в гості туман.
Розпорошивсь навколо каміння,
Хоче квіти мої загубити.
Загубилась в тумані дорога.
Як без напрямку в світі прожити.
Темні ночі лягають повсюди.
Камінь треба нагріти промінням.
Порозчісувать хмари пророчі.
І туман розігнать без сумління.
Стікло під ноги сиплеться із неба.
Каміння засипає крутізною.
А нам в дощі, повірте, є потреба.
Та ще й якби з*єднатися з землею.
Тоді ж насіння точно проросте.
Каміння уквітчається весною.
Розвіється туман і поле оживе.
Все навкруги умиється росою
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2026
автор: Надія Тополя