Коли́ батіг від до́лі раптом хльоще в бік,
Мов за́йчик той на батарейках «Дюрасе́л»,
Летиш, потрапивши у складнощів потік,
Що крутить мозок, мов дитяча карусель.
Так рушиш далі, без керма і гальм, один,
Допо́ки нанівець не згас запал блукань,
Зникать лю́ди, на́зви вулиць і країн,
Де ти бував, вернувся б знов, і без вагань.
Не знаючи ціни́ всіх ви́гинів туги́х,
Шука́єш там ключі́ від до́лі та буття,
Не розумі́ючи цих істин золотих,
Поводишся нерідко, мов мале дитя.
Роки спливають, їх ковтають небеса,
Стира́є час на попіл друзів і близьких,
Все ме́нше віриш у добро́ і чудеса,
Своїх шукаєш в натовпі серед чужих.
А в дзе́ркалі на скронях видно сивину,
Дорослі ді́ти - в кожного своє́ життя́,
У до́мі чутно лиш порожню тишину,
І ду́маєш: невже це крок до забуття́?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2026
автор: Island