Осіння розрада.

Чому,  вербичко,  ще  не  голі  віти?
Листочки  жовті  ніжно  шелестять...
Блукає  десь  зима  у  кожушок  одіта.
Ще  сонечку  так  хочеться  радіти!
Поки  мороз  не  скаже:    -    Нумо,  спать.

Ще  похизуйся  золотом,  вербичко,
Бо  для  хурделиці  настане  згодом  час.
Нехай  розчеше  вітер  довгії    косички,
Осінній  дощик  вмиє  твоє  личко
Тоді  й  зима  постукає  до  нас.

Полинеш  ти  у  снах  в  краї  далекі
Про  них  у  мріях  восени  жила.
Там  за  морями  стрінеш  ти  лелеки,
У  сні  політ  такий  стрімкий,  високий,
Додасться  силоньки  від  подиху  тепла.

Зимовий  сон  дає  ту  силу  дивну
Під  колискову,  що  вітер  завива.  
Ти  будеш  спочивати  в  непривітну  днину,
Не  омине  тебе  у  ту  годину
Весни  мелодія,  що  й  творить  всі  дива.

Ти  ще  смарагдом  похизуєшся,  вербичко.
Заметам  і  морозу  прийде  край.
Розчеше  вітер  довгії    косички,
Весняний  дощик  вмиє  твоє  личко,  
А  люди  сіятимуть  новий  урожай.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2026
автор: Галина Лябук