Прозорий літній вечір мов кришталь,
Одягнув чорнооку ніч в чорну вуаль.
Бог в святім храмі псалми читає,
Сина Вкраїни в останню путь проводжає .
Над землею стеляться тумани,
Горить у вогні земля - у душі рани .
Лечу журавкою до зламаних віт,
Де небо закрите для пташок у політ.
Лечу в спалене місто до Дніпра,
Де серце України - столиця моя.
Йду до Тараса на високі кручі ,
Де стоять над водою верби плакучі.
Скажи нам батьку, славний пророче!,
Як зупинити війну військо вороже.
Прилітають ракети з болота,
Повсюди жахіття, печаль і скорбота .
Росія вчора була сестрою,
А нині стала для нас дикою ордою.
брат вбиває брата у двобою,
Платимо дорогу ціну за свою волю.
Від ракети здригається дитя,
Згорає у вогні цвіт нації - життя.
Стирають місто із лиця землі,
Недають нам у мирі жити москалі.
Шукаю між згарищ вчорашній рай,
Знайому стежку до Дніпра, в зелений гай.
Вітром проганяю вогонь війни,
Йду де святі могили в журбі ясени .
Там, де учора цвіли каштани
Тут жили у тім раю люди - титани .
Співали пісні у вишиванці,
Зустрічали під небом сонечко вранці.
Там, де учора цвіли тополі,
Там дуби вирвані з коріння у долі.
О ні то не з марсу марсіани,
То з кремля московити завдають рани.
Більш не зацвіте в тім раю весна,
Для тих, хто так рано злетів у небеса.
Плаче старенька мати за сином ,
Що життя в неї гірчить, стало полином.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2026
автор: Чайківчанка