Горобчик порхав десь по світу,
Зернятка й хробаків клював,
Було і тепло йому й сито.
Проблем великих геть не мав.
Та час пройшов, зима настала,
Зернят нема й комах не стало.
Де холод - не буває дива,
Птах впав, бо обморозив крила.
Лежить бідненький тай конає,
Повз йшла корова, не минає.
Їй закортіло хвіст підняти,
Й на того горобця наклати.
Тай каже пташці, ти не бійся,
Оцим добром візьми й зігрійся.
В лайні лежать не славне діло,
Але зігрілось в птаха тіло.
Горобчик вміло обтрусився,
Тай знов цвірінькать заходився.
На пісню раптом кіт десь взявся,
А більш ніхто й не обізвався.
Кіт птаха з'їв й не облизався...
Мораль, щей не одна - багато,
Про це нам всім потрібно знати.
Бува що друг не завжди гладить,
А тим врятує, що обгадить.
Попав в лайно, сиди там тихо,
Мовчи, бо ще накличеш лихо.
І ще для того хто не знає,
Не завжди той допомогає,
Хто із лайна нас витягає.
Отак і наш "величний тато",
В лайно попав - умій мовчати.
А він наліво і направо,
Розповідає що він правий.
Йому про цю війну кричали,
Він не хотів щоб нас повчали.
Тепер він каже, що не знав,
Насправді наловив сам гав.
В. Небайдужий.
По мотиву відомої казки про горобця і рятівницю Корову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2026
автор: Небайдужий