Прощалася мати із дітьми…
Вона відчувала: пора!..
Вже ангел чекав, щоб летіти,
А в горлі пекла гіркота.
Позвала усіх на гостину —
Дітей: невісток і синів,
І зятя, і доньку любиму…
Та й осторонь ангел сидів.
Не стала усіх пригощати,
Бо сили були вже не ті.
Лиш тиша застигла у хаті
Та з образів лики святі.
Вона обвела всіх очима,
Раділа, що з’їхались всі.
Подушку, прим’яту плечима,
Підклала під руки худі.
Лилася тихенько розмова,
Хоч ридма кричала душа.
Клубок сліз у кожному слові
Тримала в собі як могла.
Прощалась з всіма й пробачала,
Просила пробачення в них.
І серцем усіх пригортала —
Найближчих, й таких дорогих.
Останні дала настанови
Про похорон і на життя,
І слухав ту ангел розмову,
Що мовчки стояв іздаля.
А потім взяв душу за руку
І тихо промовив: «Пішли!..
Пройшла ти митарства і муки —
Чекають небесні світи».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2026
автор: Ольга Калина