Сандаловий чоловік

Ти  пахнеш  сандалом  
і  думка  про  тебе  теж,
Обійми  твої  
виліплюють  форму  мене.
З  магічних  пелюсток  
я  ванну  собі  наберу,
Я  мрію,  щоб  вічність
 (з  якої  не  хочемо  йти)
горіла  в  повітрі  без  меж.

Сандалове  дерево  -  
твій  родовий  архетип.
Коріння  сандалу  
висмоктує  з  мене  вірші,
Останню  краплину  містерій  
тобі  віддаю  
Й  повільно  куделі  
затягують  у  володіння  
кармінових  звуків  живих  -
Відстеж.  

Нас  зваблюють  чари  парфумів,  
казки  екзотичих  ночей,
де  я  Арфодея*,  а  ти  -  
мій  вогнетривкий  Трофей.
У  світ  невагомості  наш  
відлітаємо  ми,
Лягає  пилок  на  сутність  
речей  вогняних.  
Несе  кудись  в  космос  мене,
а  ти  на  межі
мені  не  дозволиш  згубитись
в  безмежжі  алей  неземних.  

Вдихай  цей  спокусливий,  
пряний,  глибокий,  чуттєвий  дим,
Його  благородність  -  
густий,  божевільний,  
п'янкий,  первородний  коктель.
Сандаловим  духом  
ти  слабкість  мою  підкорив.  
Парне  молоко  розлилось  
на  шкіру  туманами  ніжних  мрій.  

                             ***

Сандалову  паличку  
нам  запалю  уночі,
Хай  зваблює  нас  
допоки  межу  не  пройшли.
Ці  прянощі  східні,  
ці  води,  ефіри,  грунти.
Корінням  твоїм  
все  сплетено  міцно  
на  довгі  роки.  





26.01.2026р.SK      
#Йога#Тантра#інтимналірика

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2026
автор: Олена Мосійчук