Ти пахнеш сандалом
і думка про тебе теж,
Обійми твої
виліплюють форму мене.
З магічних пелюсток
я ванну собі наберу,
Я мрію, щоб вічність
(з якої не хочемо йти)
горіла в повітрі без меж.
Сандалове дерево -
твій родовий архетип.
Коріння сандалу
висмоктує з мене вірші,
Останню краплину містерій
тобі віддаю
Й повільно куделі
затягують у володіння
кармінових звуків живих -
Відстеж.
Нас зваблюють чари парфумів,
казки екзотичих ночей,
де я Арфодея*, а ти -
мій вогнетривкий Трофей.
У світ невагомості наш
відлітаємо ми,
Лягає пилок на сутність
речей вогняних.
Несе кудись в космос мене,
а ти на межі
мені не дозволиш згубитись
в безмежжі алей неземних.
Вдихай цей спокусливий,
пряний, глибокий, чуттєвий дим,
Його благородність -
густий, божевільний,
п'янкий, первородний коктель.
Сандаловим духом
ти слабкість мою підкорив.
Парне молоко розлилось
на шкіру туманами ніжних мрій.
***
Сандалову паличку
нам запалю уночі,
Хай зваблює нас
допоки межу не пройшли.
Ці прянощі східні,
ці води, ефіри, грунти.
Корінням твоїм
все сплетено міцно
на довгі роки.
26.01.2026р.SK
#Йога#Тантра#інтимналірика
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2026
автор: Олена Мосійчук