Коли опадало листя повіки крушилися ніжністю поглядів
ще під землею тремтіли приглушені горла джерел
в кінці зник голос останнього птаха остання щілина в камінні
і серед пониклих трав ящіркою стих неспокій
похилі смуги дерев на вагах горизонту
навскісний промінь упав на зупинену землю
Вікно закрите Сад став зимовим
Очі вологі і смуток лежить на устах
Який пастух випровадив дерева Хто грав
так щоб узгодити все руки гілля і небо
сформувати так твердо як мертві рамена
опівнічний проносить Орфей
над головою тупіт ангельських стоп
наче луска з їхніх крил падає сніг
тиша - це досконала лінія яка
землю рівняє з сузір'ям Терезів
погляд бруньок зимового саду - хай вас не зранить кохання
жмут волосся жорстокої долі - хай згорить у повітрі прозорім
[b]Zbigniew Herbert Zimowy ogród[/b]
Jak liście opadały powieki kruszyła się czułość spojrzeń
drżały pod ziemią jeszcze zduszone gardła źródeł
na koniec zamilkł głos ptaka ostatnia szczelina w kamieniu
i wśród najniższych roślin niepokój zmarł jak jaszczurka
pionowe linie drzew na horyzontów wadze
ukośny promień padł na zatrzymaną ziemię
Okno zamknięte jest Stanął zimowy ogród
Oczy wilgotne są i mały przy ustach obłok
- jaki to pasterz wyprowadził drzewa Kto grał
tak aby wszystko pogodzić rękę gałąź i niebo
formingę pewną jak ramiona zmarłej
północny niesie Orfeusz
tupot anielskich ponad głową stóp
jak łuska skrzydeł leci śnieg
cisza jest linią doskonałą która
porówna ziemię z gwiazdozbiorem Waga
zimowym sadom pąki spojrzeń - niech miłość nas już nie kaleczy
okrutnym losom włosów garść - niech spala się w powietrzu czystym
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2026
автор: Зоя Бідило