На пірсі ячить
Червоний від опіків лист,
Змарнілий від ран...
Та ні, я не скаржуся — що Ви?
Прощальні ключі
В засмучені сині вплелись.
Колише Лиман
Життя всиротілого човен.
Трясеться між хвиль
Край сонця: простигла вода,
Її — грій, не грій —
Студена, купатися лячно.
Сумує ковил,
Він озеру юність віддав.
Отут, межи мрій,
Міраж і від наших побачень.
Розтане з ключем
Роману останній акорд.
Засмучений клин
У вирій несе особисте.
Причалу пече:
Мороз мостить сивий декор:
Він берег засклив
І стерте у кров, зріле листя.
Сумує Лиман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2026
автор: Білоозерянська Чайка