Відродилося весною
Над уламками руїн
Й поруділою жорствою
Сонце, привидом блідим.
Сніг сповзав відкривши рани
На знівеченій землі
Вирвами страшнії травми
Криком чорної ріллі
Смерть тяжкими лемешами
Розорала ці поля
Засівала їх життями
Порубавши мов гілля
Біль поранених, молитви
Шепіт: Братику! Живий?
Постріли нової битви
І незламний дух людський
Впав підтятий смертю воїн
І відчувши рідний плач
Із останніх сил промовив:
Мамо... Матінко... Пробач...
Піднялась душа до неба
Немов вільний білий птах
Янголи співали треби
Ну а світ погас в очах...
Розбивали сталь гармати
Розлітався склом бетон
Та трималися солдати
Козаків міцний кордон
Вежа ДАПу знов повстане
Гнівно прапора здійме
Ворогів усіх дістане
Й за поребрик зажене
Храни Боже Україну
В щасті, в горі і в борні
Бо вона у нас єдина!!
А у неї ми - одні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070881
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2026
автор: Alex Hele