Спалахує той спогад, наче хмиз
на вогнищі — під наш дитячий галас...
І я щабля́ми скочуюся вниз,
туди, де все колись розпочиналось;
де я на лід ступав у ковзанах
і падав, поспішаючи ходити;
де кожен був героєм у казка́х,
бо в них і дідько зовсім не сердитий;
де найгостріше враження — кіно,
а найсмачніші коржики — в бабусі;
де все навкруг надійне, бо воно
знаходилося в Господа у вусі;
де дід Мороз ретельно в ступі товк
січневої зими холодні гами;
де вітер зночі сліпав наче вовк,
шукаючи притулку між снігами;
Замри, хвилино! Вітре, про́шу — цить!
Нехай просипле чари нічка темна
і дзвоник на ялинці продзвенить —
мого дитинства музика натхненна.
---
[i]22 квітня 2025[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2026
автор: Олександр Таратайко