Колись… ( поема)

Колись  воли  запрягала  до  праці,
А  було,  навіть  і  корову,
Що  то  життя    —    виживши  не  в  палаці,
Ковтала  сльози  в  пору  вечорову.
 
З  війни  без  ніг  —  чоловік  як  колода,
Відвоювався  за  медаль  радянську.
Лише  в  риданні  —  гірка  насолода,
Згадати  шаблю  пращурів  гетьманську.
 
Колір  волосся,  мов  протанулий  сніг,
Із  синявою  і  сріблом  на  скронях,
То  відпечаток  від  пройдених  доріг
 І  втрати  рідних,  зраджені  в  полонах.
 
Вони  із  тих,  хто  витримав,  бачив  все:
Знущання  й  нав’язливий  патріотизм.
Жаль,  зомбування  вважалося  святе,
 Що  все  ж  колись  настане  той    комунізм.
 
Шляхетність  слів,  можливо,  була  казка?
Щодня  із  радіо:  «  Вже  Америку,
 Ми  обігнали»  На  те  божа  ласка,
Нелегко  вгамувати  істерику…
 
Молока  вдосталь,  стахановці  в  цехах  —
Непереможні,  змучені  до  болю,
За  копійки,  із  відчаєм  у  очах,
Та  як  пізнати  свою  рідну  волю?
 
Коли  країна  здавалося  в  боргах,
Зате  Москва  буяла  в  ізумрудах,
—  Мовчи,  —  сказали,  —  сховай  образи  й  страх,
Бо  вирок  матимеш,  згноять  по  тюрмах»
 
«  Та  й    мову  українську  —  навік  забудь!
 Тож  не  годиться  навіть  пригадати,
Коли  пісні  повнили  душу  в  гаю
Й  ту,  що  співала  колискову  мати».
 
Літа  минали  …  Змовкали  солов’ї,
Та  патріоти  лягли  на  Майдані.
Тепер  країна  в  пекельному  вогні
Зраджена  в  обопільному  капкані.
 
Немає  радіо…  Погасло  світло
Лиш  тріск  дровець  досить  гучний,  тривожний,
Вже  чоловік  витер  чоло  помітно,
Під  серцем  щем:  чи  витримати  годний?
 
Наліт  від  (брата)  —  колись  з  ним  воював.
За  що  не  знати…  Всі  думки  рояться?
؅  —  Чому,—  спитати,  —  нині  рашистом  став?
Зламав  навіщо  українське  щастя?»
 
Яке  поволі  стало  розквітати,
 Всупереч  зрадам,  розкраданням  влади,
Війна  бійців  спромоглась  поєднати,
 Попри  сумління,  гонить  без  пощади.
Вонючий  сморід  що  прийшов  із  боліт.
 
Народ  прощення  не  надасть  й  віками,
І  Україна,  як  калина  крізь  кілька  літ
 Устелить  цвітом  шлях  для  нас  із  вами,
Під  цей  раптовий,  радісний  передзвін…
 
Як  завжди  й  з  вишитими  рушниками…
Від  тих  стареньких,  що  доживають  вік
З  надією  й  вірою  в  перемогу.
 
                                                                                 18.10.2026  р

Картина  створена  ШІ

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2026
автор: Ніна Незламна