Швидкий той час, що наостанку —
майне, зміте сліди мої,
в вікно не вбачу вже я зранку
сусідки нелюдимої,
не гомонітиму віршами,
не гляну в очі ситому
і сивий чуб, як Знак Пошани,
на збори не носитиму.
Лишайся людям, давня мріє!
Злітаю з вірою у те,
що Бог існує, сонце гріє,
а Україна — розцвіте!
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2026
автор: Олександр Таратайко