До земляків

Підходить  час  радіти  крихтам  —
минуле  ренту  віддає.
Що  я  згубив,  а  що  зберіг  там,
тепер  то  все  уже  моє.

Селом  повзе  імла  осіння.
Ще  мить  —  і  в  сніг  мене  жбурне.
А  я  тягнуся  до  коріння,
яке  не  зраджує  мене.

І  в  тому,  зрештою,  біда  вся
і  півжиття  наперекіс,
що  від  сільського  відірвався,
а  до  міського  —  не  приріс.

Старі  бувають  молодими,
як  їм  згадаються  місця,
де  зігрівали  навіть  зими  —
не  те  що  паморозь  оця.

Тоді  я  в  спогадах  співаю  —
бо  ще  далеко  до  війни,
не  ходять  хлопчики  по  краю,
у  мам  немає  сивини...

Такі  мої  маленькі  справи:
що  вчора  взнав,  що  змалку  взяв,
у  чомусь  —  визнав,  що  неправий,
для  чогось  —  вам  про  це  сказав.

Мені  не  болісно  й  не  смішно
моє  пригадувать  село:
красивого  життя  не  вийшло,
а  справжнє  —  все  ж  таки  було.
---
[i]16  жовтня  2026[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2026
автор: Олександр Таратайко