Із літа в ще одну незнану осінь
Так сторожко, що забиває дух,
Ступаю крок. Іще один. Іду
Із відчуттям: оголена і боса
Душею, та із легкістю підношусь
Над переляком, що осів у фосі.
Знайду у втаємниченім сліду
Дорогу до старого віадука.
Він, як колода, лишаєм обріс,
І так давно не відчував коліс,
Не пульсував під залізничним стуком,
Дрезини цокоту досвітнього не слухав,
Та тихо береже в щілинах бруку
Пилини з того, що надійно ніс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2026
автор: Горова Л.