Віадук


Із  літа  в    ще  одну  незнану  осінь
Так  сторожко,  що  забиває  дух,
Ступаю  крок.  Іще  один.  Іду
Із  відчуттям:  оголена  і  боса
Душею,  та    із  легкістю  підношусь
Над  переляком,  що  осів  у  фосі.
Знайду  у  втаємниченім  сліду
Дорогу  до  старого  віадука.
Він,  як  колода,  лишаєм  обріс,  
І  так  давно  не  відчував  коліс,
Не  пульсував  під  залізничним  стуком,
Дрезини  цокоту  досвітнього  не  слухав,
Та  тихо  береже  в  щілинах  бруку
Пилини  з  того,  що  надійно  ніс.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2026
автор: Горова Л.