Сріблився ранок над водою,
Веселки вигравали в росах,
По стежці йшли, обнявшись двоє,
Вітрець куйовдився у косах,
Гайдав їй синьо-жовту стрічку.
Ставок мовчав, немов з думками,
Лиш десь злегка хлюпне водиця,
Висить напруга, як тумани, —
Нема причини веселиться,
Адже попереду — розлука.
Красу довкола б зберегти їм,
І почуття, що поєднали,
За що війна тут передусім,
Щоби серця та й не страждали?
В тривогах днини болить душа.
Скрізь промінь золотом по ставу,
Вже сонцем випиті сльозини,
Знов плач загублений у травах,
Вони ж схилялись до дівчини,
Торкались ніжно босеньких ніг.
Позаду ніч, може, й прощальна,
Ніхто не відає й не знає,
Попереду дорога дальня,
Сердечко молоде страждає,
Чи двом — принесуть ранки втіху?
Чи знов закоханим зустрітись?
Ті ясні зорі до світанку,
Сховали з долею таїну.
13.07. 2026 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070566
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2026
автор: Ніна Незламна