По стежці двоє

Сріблився  ранок  над  водою,
Веселки  вигравали  в  росах,
По  стежці  йшли,  обнявшись  двоє,
Вітрець  куйовдився  у  косах,
Гайдав  їй  синьо-жовту  стрічку.

Ставок  мовчав,  немов  з  думками,
Лиш  десь  злегка  хлюпне  водиця,
Висить  напруга,  як  тумани,  —
Нема  причини  веселиться,
Адже  попереду  —  розлука.

Красу  довкола  б  зберегти  їм,
І  почуття,  що  поєднали,
За  що  війна  тут  передусім,
Щоби  серця  та  й  не  страждали?
В  тривогах  днини  болить  душа.

Скрізь  промінь  золотом  по  ставу,
Вже  сонцем  випиті  сльозини,
Знов  плач  загублений  у  травах,
Вони  ж  схилялись  до  дівчини,
Торкались  ніжно  босеньких  ніг.
 
Позаду  ніч,  може,  й  прощальна,
Ніхто  не  відає  й  не  знає,
Попереду  дорога  дальня,
Сердечко  молоде  страждає,
Чи  двом  —  принесуть  ранки  втіху?
 
Чи  знов  закоханим  зустрітись?
Ті  ясні  зорі  до  світанку,
Сховали  з  долею  таїну.


                                       13.07.  2026  р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070566
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2026
автор: Ніна Незламна