Сьогоніч бистрина зірок

Були  часи  Троянові,
Були  часи  трояндові,
А  були  часи  ковили,
Коли  печаль  міняли  на  шмати
Волової  шкіри  шляхетної  втоми,
Коли  печаль  заплітали  в  загубленість,
А  тихим  землям  привозили  дзвони  -
Посріблені,  зі  знаком  сокола
І  закопували  їх  на  три  ліктя  в  чорнОзем,
Щоб  дзвонили  вони,  а  ми  слухали,
Коли  вершники  мчать  і  гупають,
Копитами  чорних  огирів
Між  гірким  полином  та  євшаном  -
По  землі  якій  боляче:
А  над  цим  надміром  білих  зірок  ріка
В  якій  втопилося  нас  небагато,
А  решта  так,  розчинилися
В  чорноті  минулого,
                                                   в  тумані  майбутнього.
Тільки  вози
Скрипіли  як  цвіркуни  дерев’яні
За  хвилину  до  сутінок
За  годину  до  меду  Стожар.
Ми  навіть  не  птахи,
Що  гнізда  мостили  на  стріхах
Чи  то  в  дірявих  урвищах
Над  рікою  Вічності,
Де  тільки  глина  і  не  росте  нічого,
Навіть  сама  Німота
Не  росте.
Ми  пастухи  тіней
Потаємного.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2026
автор: Артур Сіренко