Коли кидало по світах,
Де всюди я була чужою,
Згадалося, як на руках
У мами ніжилась малою.
Яке то щастя, крикнуть «Ма!»
І чути «Тут я, недалеко…»,
І рук ласкавіших нема
За крила матінки-лелеки.
Чого б нам не приносив день -
Медалі, чи набиті гулі-
Співали з нею ми пісень
І грали в одуда й зозулю.
Було, клубочком пригорнусь
І біля мами так полежу,
У ноги моститься котусь,
А я замріяно дивлюсь
На золоту її сережку.
Вона цілує, пригорта,
І сон мені змикає очі,
А голос мамин ніжно так
На вушко казочку шепоче.
Я памʼятаю кожну мить,
Так ніби трапилось це вчора,
Уже минуло тридцять літ,
Як спогад той - мені опора!
А скільки ласки і тепла
Плекаю у душі роками!
Це все мені передала
З любовʼю у дитинстві мама.
Куди б дороги не вели,
Усім бажається одного:
В обійми мами, як колись,
Пірнути від усього злого.
Фото згенероване ШІ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2026
автор: ЛУЖАНКА