Мені ти даруєш…

Мені  ти  даруєш  навколишній  світ,
Тебе  я  попрошу  —  лише  подзвони,
Бо  хочу  почути  твій  голос:  «Привіт!».
В    розлуці  у  нас  двох  немає  вини.
 
Щоденно  ми  зраджені  —  хвилі  війни,
До  нас  увірвались  шалені  вітри,
 На  жаль,  зруйнували  суцвіття  весни,
З  тобою  ми  врізнобіч  —  два  береги.

Ти  там,  де  у  вогнищі  мліє  земля,
Мені  б  стати  пташкою  —  не  полетіти…
Якби  ж  іти  пішки,  у  вирвах  поля,
Нехай  би  вночі,  як  зірка  світити!

 Так  важко  знайти…  код  —  дотик  почуттів,
У  всесвіті    звичнім  без  воєн  й  смертей,
Бажання  почути,  ну  хоч  пару  слів:
«Повір  я  живий!  Я  твій  Прометей!».

Вночі  ти  даруєш  навколишній  світ,
Як  ранок  у  сні,  босоніж  побіжу,
По  росах  сріблястих,  де  сонячний  цвіт,
І  подумки  —    твій  силует  обійму...

Коханий,  не  дзвониш…  То  я  подзвоню!
Хай  попри  жахіття  й  тривоги  скажу…
Те  тихе  й  знайоме  до  болю  —  «Люблю».


                                                                     03.10.2026  р
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2026
автор: Ніна Незламна