Мені ти даруєш навколишній світ,
Тебе я попрошу — лише подзвони,
Бо хочу почути твій голос: «Привіт!».
В розлуці у нас двох немає вини.
Щоденно ми зраджені — хвилі війни,
До нас увірвались шалені вітри,
На жаль, зруйнували суцвіття весни,
З тобою ми врізнобіч — два береги.
Ти там, де у вогнищі мліє земля,
Мені б стати пташкою — не полетіти…
Якби ж іти пішки, у вирвах поля,
Нехай би вночі, як зірка світити!
Так важко знайти… код — дотик почуттів,
У всесвіті звичнім без воєн й смертей,
Бажання почути, ну хоч пару слів:
«Повір я живий! Я твій Прометей!».
Вночі ти даруєш навколишній світ,
Як ранок у сні, босоніж побіжу,
По росах сріблястих, де сонячний цвіт,
І подумки — твій силует обійму...
Коханий, не дзвониш… То я подзвоню!
Хай попри жахіття й тривоги скажу…
Те тихе й знайоме до болю — «Люблю».
03.10.2026 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2026
автор: Ніна Незламна