На кордоні часу зорепаду

У  обіймах  кінця,  на  кордоні  часу  зорепаду,
На  камінні  із  кремнію,  звичному  мертвим  світам,
Між  енергій  низьких,  хибних  гуру  нічних  і  крилатих,
Вчиш  літати  й  себе,  ніби  йогіна  чакр  заміських.

Спершу  погляд  завжди  охололий,  як  вітер  над  шляхом,
Дивні  боги  зіницям  співають,  що  світу  нема,
Що  його  не  промацати  оком,  охопленим  жахом,
Наче  пальцем  на  сповіді  в  храмі  нервовим  Хома.

Посміхнешся  пітьмі,  прошепочеш:  радій,  наче  діти,
Що  знаходять  у  іграшках  справжнє  у  світі  людей.
Ранком  випустиш  пару,    розчуливши  серце  як    квітку,
Ніби  душу  згорьовану  з  пастки  порожніх    речей…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2026
автор: bloodredthorn