З то́го, що зосталося під низом
в схованці для радощів і див,
хочеться зорі над мирним лісом,
де малим я з мамою ходив;
хочеться не схожих на мімози
воїнів з величними грудьми;
щоб у вкрай страшні ворожі грози
всі ми залишалися людьми;
щоб життя котилося не стрімко
і не бачив ворог, що́ я їм;
щоб мене любила літня жінка
й називала іменем моїм.
Хочеться душевної розмови,
де не бреше кумові Петро,
де слова не вправи розумові,
а суцільні мудрість і добро.
Що ще діду втомленому треба?!
Пір'я з риби? Срібла з бороди?..
Може, кілька сходинок до неба
й мужності — піднятись і пройти.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2026
автор: Олександр Таратайко