У світі, де кожен день може останній,
Ми так переймаємось думкою інших,
Що навіть в самотній затемненій спальні
Стараємось бути, як злякані миші.
Вразливі слова всі сортуємо в купи,
Ковтаючи мовчки образи й прокльони,
А потім, в молитві складаючи руки,
Смиренно звертаємось знов до ікони.
І просимо когось в невидимім небі,
За нас дати відсіч, тим, хто нас образив,
Закривши у душу, на засув, всі двері,
Цураючись інших людей, як прокази.
І в цьому страху все життя пролітає,
Нас б’ють, нас соромлять і знов критикують,
І тільки Господь один, видно все знає,
Чому після смерті в чоло лиш цілують…
Життя унікальне, воно неповторне,
Хай схожих на вас буде в світі достатньо,
Не варто на біле ділити світ, й чорне,
Слова всі сприймаючи надто буквально.
Живіть, так неначе, цей день вже останній,
Цінуючи кожну хвилину дня й ночі,
Можливо тоді промінь сонячний вранці,
Торкне ваші щоки і заспані очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2026
автор: Ярослав Ланьо