-Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил південний, сонцем обігрітий,
Перецідити остаточно дні
На сито сонця в небі мовчазнім.
Торкати вітру сонно трав підсохлих,
Спокійно примостившись під кущем,
Лише до миті, як порушать сойки
У небі тишу, і вона стече
В колючий гвалт зі стрекотів і зойків,
Розсиплеться чи виском, чи плачем,
Лякатиме осоння, аж допоки
Не скаламутить весь дрімотний спокій,
Що стане післязавтрашнім дощем
І трансформується в передзимовий щем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070260
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2026
автор: Горова Л.