ця маленька нічим не примітна планетка Земля
де життєвого простору вгору лиш три кілометри
колихає у космосі зграю своїх немовлят
які майже нічого у світобудові не петрають
там і небо високе і хмари малюють на нім
їм пророчі картини та тільки ніхто їх не бачить
вони навіть планету свою не сприймають як дім
і дорослішати як не дивно безмежно ледачі
у них золото й досі ще дорогоцінний убір
у них війни ще й досі як спосіб загоїти рани
вони й досі як мовлять благають очима повір
а відвертість і брак таємниці у них це погано
і жбурляє їх доля як море жбурляє човни
і вважають вони що хтось інший провинний у цьому
та стрічаються ті серед них що живуть восени
і готові живими вселитись до вищого дому
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2026
автор: Щєпкін Сергій