Нічний жах
Я прокинувся в мороці ночі і відчув неприборканий страх,
Моє тіло заклякле від корчів, заніміло в руках і ногах,
Язиком зашкарублим, шершавим,
облизав пересохлі вуста,
Серце рвалось з грудей, вилітало, тріпотіло, мабуть, неспроста.
Потягнувшись рукою, повільно, я зустрівся з металом твердим,
То сталева труба божевільна, над обличчям висіла моїм,
Зі слизької стіни виповзала, наче спрут свій мацак простягав,
І вузесеньку дошку тримала, на якій я безвладно лежав.
Чи то висів між стелі проваллям і підлоги невпевненим тлом,
Все навколо тряслось, вібрувало, затягаючи простір вузлом,
Вибивало залізним ковадлом, синкопальний нав'язливий стук,
Що вповзав під тонке простирадло, мов огидний отруйний павук.
Ледь відкривши заплющені очі я побачив вузький коридор,
Тьмяне світло лилось неохоче з однооких плафонів-потвор,
І куди його квола потуга, ледь помітна, добратись могла,
На полицях масні, недолугі, напівголі лежали тіла,
Як живі манекени спітнілі, - бубоніли, сопіли, хропли,
Опиратися долі безсилі, коливались в обіймах імли.
Інфернальним наповнений жахом, прикусивши до крові язик,
Я забився наляканим птахом, на беззвучний зриваючись крик,
Захлинувся гарячим повітрям і поклявся навіки. Свят! Свят!
Що ніколи, ніколи, повірте, я не сяду у літній плацкарт!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2026
автор: Костянтин Вишневський