Нічний жах

Нічний  жах

Я  прокинувся  в  мороці  ночі  і  відчув  неприборканий  страх,
Моє  тіло  заклякле  від  корчів,  заніміло  в  руках  і  ногах,
Язиком  зашкарублим,  шершавим,  
облизав  пересохлі  вуста,  
Серце  рвалось  з  грудей,  вилітало,  тріпотіло,  мабуть,  неспроста.  
Потягнувшись  рукою,  повільно,  я    зустрівся  з  металом  твердим,  
То  сталева  труба  божевільна,  над  обличчям  висіла  моїм,  
Зі  слизької  стіни  виповзала,  наче  спрут  свій  мацак  простягав,  
І  вузесеньку  дошку  тримала,  на  якій  я  безвладно  лежав.
Чи  то  висів  між  стелі  проваллям  і  підлоги  невпевненим  тлом,  
Все  навколо  тряслось,  вібрувало,  затягаючи  простір  вузлом,  
Вибивало  залізним  ковадлом,  синкопальний  нав'язливий  стук,  
Що  вповзав  під  тонке  простирадло,  мов  огидний  отруйний  павук.  
Ледь  відкривши  заплющені  очі  я  побачив  вузький  коридор,  
Тьмяне  світло  лилось  неохоче  з  однооких  плафонів-потвор,  
І  куди  його  квола  потуга,  ледь  помітна,  добратись  могла,  
На  полицях  масні,  недолугі,  напівголі  лежали  тіла,  
Як  живі  манекени  спітнілі,  -  бубоніли,  сопіли,  хропли,  
Опиратися  долі  безсилі,  коливались  в  обіймах  імли.  
Інфернальним  наповнений  жахом,  прикусивши  до  крові  язик,  
Я  забився  наляканим  птахом,  на  беззвучний  зриваючись  крик,  
Захлинувся  гарячим  повітрям  і  поклявся  навіки.  Свят!  Свят!  
Що  ніколи,  ніколи,  повірте,  я  не  сяду  у  літній  плацкарт!  




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2026
автор: Костянтин Вишневський