Осінь. Дощ. Холодний вітер.

Осінь.  Дощ.  Холодний  вітер.
Знов  ти  йдеш  крізь  морок  світу,
Мов  нічого  не  змінилось
З  того  часу,  як  ми  вільно

Вирішили  розірвати
Всі  кайдани,  бо  за  грати  
Вже  нікого  не  посадять.
От  нарешті  й  буде  свято!

Ми  гадали,  що  так  буде,
Бо  ми,  звісно,  всі  тут  люди,
Прагнемо  життя,  що  краще,
Прагнення  ж  не  приймеш  натще!

Бо  ж  умови  неприйнятні,
Та  дозволити  ми  свята
Геть  не  можемо  ніколи...
Це  так  само,  як  у  полі

Працювати  з  ранку  вночі,
Але  ж  відпочити  хочуть  
І  душа  твоя,  і  тіло,
Та  ти  кажеш:  "Що  ж,  ми  живі,

Хай  бракує  думки,  волі
Але  ж  завтра,  може,  зробим
Те,  що  зараз  ми  не  в  змозі,
Бо  на  довгої  дорозі

Ще  не  бачимо  кордонів.
Що  з  того,  що  люди  стогнуть,
Та  ніхто  не  може  спати,
Бо  не  знає,  чи  жив  тато,

Чи  матусю  знов  зустрінуть
Діточки  в  садку  у  тину?
Чи  зустрінуться  родиной...
Що  ж  то  з  нашою  країной?
29.09.2026                      23:55

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2026
автор: Talia