Мені не жаль розвінчаних ілюзій,
Забутих мрій, нездійснених бажань,
Ні хвильки часу, згубленого в тузі,
Ні юності наївних сподівань…
Та жаль – нестерпно, слізно, до нестями,
До щему в безкінечності подій
Душі, яка блукає манівцями,
Пустелею сплюндрованих надій.
Вона іде, самотня до безкраю.
Чого шукає? Втіхи? Каяття?
А як летіла зоряним розмаєм!
Як марила любов’ю до життя!..
Була весела, щира, жартівлива,
Лебідкою пливла поміж озер…
Мов ріпаками виснажена нива,
Спустошена й зневірена тепер…
Візуальне оформлення ChatGPT
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2026
автор: Серна