Ірина Вовк. "ПОМПЕЇ: За мить до Вічності" (продовження 6)

         [color="#ff0000"]    [b]    VІ.  ТЯГАР  СИНІВСЬКОГО  ОБОВ'ЯЗКУ[/b][/color]

У  задимленій  майстерні  коваля  Квінта  ранок  почався  з  важкої  розмови.  За  довгим  дерев'яним  столом  сиділи  двоє  братів.  Квінт,  широкоплечий,  із  мозолястими  від  молота  руками,  та  Марцелл  –  стрункий,  загартований  у  боях  легіонер,  який  лише  вчора  повернувся  з  тривалого  походу  на  Схід.  На  кушетці  в  кутку  кімнати  лежав  їхній  старий  батько  Сервій,  чиї  ноги  вже  кілька  років  були  паралізовані.
–  Ти  став  жорстоким  у  своїх  походах,  Марцелле,  –  бурчав  старий  Сервій,  важко  дихаючи.  –  Одразу  видно,  що  тебе  цікавить  лише  військова  платня.  А  твій  брат  Квінт  –  занадто  м'який,  він  за  безцінь  віддає  інструменти  біднякам  і  зовсім  не  вміє  вести  господарство.  Кому  з  вас  я  маю  залишити  цю  майстерню?  Жоден  із  вас  не  вартий  моєї  праці!
Між  братами  спалахнула  давня  суперечка.  Марцелл  доводив,  що  проливав  кров  за  імперію,  щоб  привезти  гроші  в  дім,  а  Квінт  ображався,  бо  всі  ці  роки  сам  доглядав  за  хворим  батьком.  Образи,  що  збиралися  роками,  готові  були  вибухнути  бійкою.
Але  в  один  момент  залізо  в  кузні  задзвеніло  саме  собою.  Важке  ковадло  зсунулося  з  місця,  а  зі  стелі  посипалося  каміння.  Земля  здригнулася  так,  що  стіна  кузні  обвалилася  всередину,  засипавши  горно.
Брати  на  мить  завмерли  й  перезирнулися.  Усі  закиди  про  спадщину,  гроші  та  давні  образи  зникли  за  одну  секунду  перед  обличчям  смертельної  небезпеки.  Вони  не  сказали  один  одному  жодного  слова  –  військовий  вишкіл  Марцелла  та  фізична  сила  Квінта  спрацювали  миттєво.  Брати  одночасно  підбігли  до  кушетки,  підхопили  безпорадного  батька  на  плечі  й  вискочили  крізь  палаючий  проріз  на  вулицю.
На  картині  Брюллова  ці  сини  застигли  як  символ  відданості  і  сердечної  любові  до  старого  батька.  Один  із  них  –  у  військовому  шоломі,  інший  –  одягнутий  звично.  Навколо  них  рушиться  світ,  летить  розпечена  пемза,  але  вони  міцно  тримають  немічного  Сервія,  даруючи  йому  останні  хвилини  життя  ціною  власних  сил,  і  гинуть  разом  як  єдина  родина.

Далі  буде.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2026
автор: Сіроманка