Зорі́ють зорі у небесній висі –
такі блискучі, що гірський кришталь.
Десятки, сотні тисяч дармови́сів
закручує галактика в спіраль.
Усе у світі крутиться по колу.
Усе – одна велика карусель!
Летять зірки з планетами навколо.
Хто розкрутив ту ве́личі модель?
Куди летять, а головне – навіщо?
В безмежний Всесвіт, у пітьму віків?
Лише космічний вітер хижо свище,
здуває пил часу́ з материків.
Кида́є в коловерть зори́н отари,
закручує торнадо у вузли.
І маякують радіопульсари
про чорні діри з чорної імли.
Усе живе своїм життям аж доти,
допо́ки в русі неозорий світ,
але й без то́го вистачить роботи
на швидкокрилі кільканадцять літ.
19.09.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069196
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2026
автор: Олександр Мачула