Вибух! Рве небо гіркава імла.
Ранок вдягає саван тривог.
Скрикнула тиша. Сирена звела
Свій божевільний, гучний монолог.
Сонце нахмурене. Попіл і дим.
Світло холодне, мов лезо ножа.
Скло на паркеті блищить крижаним…
А там, за вікном, смертельна межа.
Гуркіт! У стінах скипає метал.
День невблаганний січе нас дощем.
Мрії — у друзки. Здіймається шквал.
Кожну секунду пронизує щем.
Місто у шрамах. Німіє вокзал.
Вулиці тонуть у чорній пітьмі.
Вітер крізь хмари несе свій сигнал.
Тіні блукають по рідній землі.
Знову приліт! І здригається світ.
Темрява сіє навколо страхи.
Віра тримає незримий свій щит.
Трасери креслять смертельні штрихи.
І крізь залізо, крізь темряву й крик,
Крізь рвані хвилини й жахи війни,
Встане світанок, здолавши тупик,
Сонце розбудить нам крила весни.
Квіти проб'ються крізь тріщини плит,
Радість наповнить оселі теплом,
Мрії розквітнуть, осяявши світ,
Рідні зберуться за щедрим столом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2026
автор: Svetoviya