Так бути чи не бути — ось питання.
Шляхетніше терпіти у думках
Шалені чорні стріли й пращі долі,
Чи взяти зброю проти моря бід —
Здолати їх? Померти та заснути.
І все на цьому — лиш сказати сном:
Зник серця біль від тисячі ударів,
Що шкіра пам'ятала. Ось кінець,
Якого палко щиро так бажають,
Померти, щоб відразу впасти в сон.
І відійшовши, бачити, можливо,
Видіння — та тривожить сумнів знов.
Коли ми скинем тлінну оболонку,
Які ж в мерців ті сни? Ось і мотив,
Що змушує усіх нас зупинятись,
Життя лишає довгим і лихим.
Хто б батоги знущання часу зносив:
Глум гордих і тиранів чорний гніт,
Зневажене кохання, серця муки,
Зухвалість влади, суду зволікань,
І стусани, що гідний терпить від нікчем,
Коли б собі міг дати спокій сам
Кинджалом голим? Хто б тягарі ті ніс,
Стогнучи і пітніючи від втоми?
Якби не страх, що далі після смерті,
В країні, де немає вороття
І жоден мандрівник не повертався.
Цей страх паралізує волю водночас
І змушує терпіти нас всі біди,
А не тікати до невідомих меж.
Сумління з нас робить боягузів,
Відваги блякне колір мрій,
Блідою тінню б'є думок хвороба —
Так плани сходять наші нанівець,
У вирі гинуть задуми великі
І гаснуть дії в тіні зволікань.
Тихіше. Стій. Офеліє, красуню!
В своїх молитвах, німфо,
Усі мої гріхи, мене згадай.
https://youtu.be/bR0MOsMJ9TM?si=3lYqdLDMF7Cpo0kD
Музика і вокал створені за допомогою ШІ (програма Suno).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2026
автор: Інь-янь