Сьогодні все просто:
Хочеш любити – люби.
Не хочеш – гортай інстаграми, тік-токи,
Чи просто їжу запости.
Якщо нас шахід ні сьогодні, ні завтра не вб’є,
То в планах – піти кудись,
Може відвідати новий арт-простір.
Якщо без ракет і прильотів,
То, може, прогулятися з кимось.
Саме так – прогулятись, а не пробігти у спішці.
Чи просто посидіти, бо розболілось коліно,
Дивитись на перехожих, радіти кожній усмішці.
Якщо без тривог, то, може, виспатись, чи почитати,
Або встати до сходу й гайнути у ліс відпочити.
Щасливі моменти ловити, а не рахувати.
Любити.
Сміятись.
Старатися далі жити.
Та «просто» на фронті – зовсім у іншому вайбі.
Щодня мов рулетка
І кожен прожитий день
Додасть сивини на скроні
І стерті до крові долоні,
І поряд завше тихо крокує смерть.
Там не до осені,
Не до тік-току.
Там просто слідкуєш, пильнуєш
І робиш усе крок за кроком.
Когось проводжаєш знову в останню путь.
Там зупинитись не можна,
Бо згаяний час отруює, наче ртуть –
Сочиться крізь пальці
Разом з піском і кров’ю,
І забирає назавжди з собою спокійні сни.
Там ліс догорів.
І небо, мабуть, теж чорне –
Закопчене димом й смертельним нальотом війни.
Два різних світи.
Та жити і хочеться, й треба.
Кіптяву з неба може змиє осіннім дощем.
Хтось там – на війні,
А хтось – тут...
І в душі є потреба.
Дожити до миру.
І просто пожити ще.
18.09.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2026
автор: Ірина Трофимець