Вже награлася стара гітара,
Засинає в потертім футлярі,
Загасають мелодії чари...
Та й втомилась, давно не в ударі.
За руками сумує і плаче:
ті, що пестили бронзові струни...
Розуміє вона все неначе,
та любов — то лиш примха фортуни.
А ще згадує пристрасні соло,
від яких шаленіли у танцях,
як фламенко стелилось довкола,
народившись в натруджених пальцях.
Не вернути ті дні золотії,
коли радість струмилась рікою,
ті акорди, і вірші дзвінкії...
З'їв їх час, все мов змило водою.
І скрегоче, скрипить від томління
гриф затертий, мов свариться дека,
споминаючи з тихим тремтінням
ритми щастя із днів тих далеких…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2026
автор: Island