Ласкаве море, теплі хвилі,
укриті лісом береги́ –
пейзаж у бірюзо́вім стилі
й гора медової нуги́.
Яєчко смажене в зеніті
на захід лине колобком
і гріє піну Афродіті,
вода парує молоком.
Сім футів синяви́ під кілем,
вітрило по́внить свіжий бриз…
Усе те – чорноморський килим
без епіго́нливих реприз.
Гармонія душі і тіла,
лунає лагідно шансон.
Ти увійти не захотіла
у перший із кінця вагон.
Вагон останній, потяг «Літо»,
«Серпнева» станція, перон.
Тримаю вкотре марно квіти –
фінальний скінчився агон.
В агонії сконало літо,
любов заве́ршила жнива,
але потрібно далі жити –
вступає осінь у права́.
Лишати щось напризволяще –
немовби кликати біду,
та в будь-якому разі краще,
аніж стрибати на ходу.
31.08.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2026
автор: Олександр Мачула