Коли темрява ночі нависла скалою,
і холодні тумани повзуть із долин,
серед жаху нічного я марю тобою,
і вимолюю в неба хоч кілька годин.
Тут навколо руїни, воронки та шанці,
і тривожно рука затиска кулемет,
серед сну я шукаю сліди, ніби вранці,
щось шукає у росах незрілий поет.
Я шукаю тебе, і мовчу безкінечно,
віриш, стільки не мав я розлогих розмов,
говори ти зі мною, і ніжно й сердечно,
поки я ще живий, поки ставка — любов.
Говори ти зі мною, допоки ще тихо,
доки вранішній коник сюрчить у траві,
поки спить у тумані смертельнеє лихо,
й не дістало свій козир, що десь в рукаві.
Ти вимолюй мене у небесного війська,
і проси, щоб дожив я до наших розмов,
не уявних, в реалі... підведена риска,
під словами моїми... до бою ізнов...
©Ігор Штанько.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2026
автор: Hmelyar